Українська громада Мюнхена, нащадки великих українців Дмитра Чижевського, Олександра Мурашка, Віктора Петрова-Домантовича, Юрія Шевельова, Степана Бандери, Ігоря Качуровського, що пережили в цьому місті часи рятівної еміграції й боротьби за волю вітчизни, робить посильну й чималу волонтерську справу.
Мене запросили на свято відправлення чергових подарунків, зібраних коштом громади і співчутливих баварців. Для потреб фронту й бійців АТО. І я з радістю відзняв, як на площі біля української церкви, де відбувся молебень, проводжали мюнхенські українці свій караван допомоги. У вишиванках і з піснями.
Проводжали до України вже 9-й німецький реанімобіль, придбаний на зібрані громадою кошти, зорганізований і шоферськи керований у тривалу путь до неньки на придбаному бензині представниками «Волонтерською сотні Мюнхена». Усі реанімобілі були до самого даху навантажені медичним обладнанням, ліками, продуктами. Жінки сплели для наших захисників, щоб живі були, величезні маскувальні сітки. Ентузіазму багато, але не треба думати, що в «жирній» Німеччині так легко зібрати такі кошти на все це. Буденно: третину зарплатні - на податки, половину віддай за квартиру. Але ж із радістю віддають і любов свою, і копійчину - своїм, на фронт та по шпиталях.
На 99 % ніхто не думав, щоб за такі справи їх показали на вкраїнському телебаченні. Тільки я та кілька активістів про це потурбувалися. Телефонували на декілька великих та малих каналів. Чи можна показати, хоча б у новинах, про «Мюнхенську сотню» та їхні благодійні справи. Хоча би сюжет на одну хвилину.
- А ви знаєте, скільки коштує одна хвилина ефіру! - лунали типові відмови.
Тобто збирання багатотисячної добровільної пожертви для фронту й перемоги не дорівнює одній хвилині українського ефіру.
До чого довели наше жебрацьке ТБ. Чи мої колеги тележурналісти про щось забули, щось на кшталт гідності? Навіть не знаю.
Юрій Іванов, м. Мюнхен
Про автора: кінодокументаліст, жураналіст.
Автор: Юрій Іванов