В Україні мають запровадити обов'язкове медичне страхування. Принаймні, це обіцяли президент Володимир Зеленський і його партія «Слуга народу». У МОЗ і профільному комітеті парламенту не раз заявляли про те, що це можливо не раніше 2023 року. «Слово і діло» поки що пропонує подивитися, які існують моделі медичного страхування.
Модель Бісмарка. Вона працює в Німеччині, Австрії, Бельгії, Франції, Нідерландах, Швейцарії Японії. Суть в тому, що оплата медичних послуг здійснюється фондом страхування працівників, який фінансується спільно працівниками і роботодавцями за рахунок відрахувань із зарплати. Пропорція платежів залежить від кожної конкретної країни.
Модель Беверіджа. Її використовують Велика Британія, Ірландія, Нова Зеландія, Швеція, Греція, Португалія, Куба. Оплата медичних послуг фінансується державою за рахунок податкових відрахувань до бюджету – пацієнт за медпослуги не платить.
Основний плюс цієї моделі в тому, що медичні послуги доступні для всіх верств населення, і їхня якість контролюється державою. Водночас держава одноосібно регулює витрати на галузь. Основний недолік моделі Беверіджа – довгий список очікування для отримання медичних послуг, тому що у пацієнтів менше можливостей для вибору установи.
Модель національного медстрахування. Це перехідна модель, яка об'єднує дві попередні. Вона працює в Канаді, Тайвані і Південній Кореї. Медичні послуги надаються приватними установами, але фінансуються за рахунок коштів державних страхових програм, які оплачує кожен громадянин.
Тут такий самий недолік, як і у моделі Беверіджа – довгі черги на лікування. При цьому медичні послуги доступні для більшості населення і їхню якість теж контролює держава.
Модель прямої оплати. Все просто – медичні послуги оплачує безпосередньо пацієнт. Хоча ця модель передбачає широкий вибір послуг, високу якість і конкуренцію в галузі, є очевидний мінус – незахищеним верствам населення медицина може бути не «по кишені».
