Верховна Рада прийняла за основу проєкт Закону "Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо врегулювання питань формування прожиткового мінімуму та створення передумов для його підвищення" (№ 3515). Документом пропонується кілька ключових змін, зокрема встановлення залежності величини прожиткового мінімуму від рівня середньої заробітної плати (на 2021р. він має становити 40% середньої зарплати по країні).
Але, аналіз проєкту засвідчує, що прийняття його як закону може не просто не призвести до покращення добробуту громадян, а мати навіть протилежні наслідки.
По-перше, зміст законопроєкту не містить жодних передумов для підвищення прожиткового мінімуму як базового соціального стандарту. Більше того, на порушення Конституції України, Європейської соціальної Хартії, рекомендацій МОП, цей проєкт закону фактично нівелює саме поняття прожиткового мінімуму та повністю змінює методологію його визначення.
За стандартами міжнародної організації праці прожитковий мінімум – це базовий показник у всій системі соціального забезпечення. Він лягає в основу загальної оцінки рівня життя в Україні, визначення критеріїв бідності, встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім’ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат. Тобто проведення всієї соціальної політики пов’язано із використанням прожиткового мінімуму.
В проголосованому проєкті закону замість сучасного визначення пропонується лише записати, що "прожитковий мінімум – прийнятний рівень витрат, який дозволяє підтримувати достатній рівень життя людини, притаманний суспільству. Прожитковий мінімум встановлюється на одну особу", а все інше - вилучити. Такий підході до визначення суперечить самим принципам визначення сучасних соціальних стандартів, на яких базується уся соціальна допомога, особливо соціально вразливим категоріям громадян. При цьому, для призначення допомоги відповідно до Закону України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям" в проєкті закону залишається застосовування такого показника як "рівень забезпечення прожиткового мінімуму".
Варто нагадати, що "рівень забезпечення прожиткового мінімуму" запроваджувався у 2000р. як тимчасовий показник, "до стабілізації економічного становища в Україні". Але, упродовж двадцяти років, попри періоди економічного зростання та стабілізації, незважаючи на численні рекомендації вилучити цю категорію як неконституційну цей показник продовжує використовуватись. З тексту законопроєкту незрозуміло, як будуть здійснюватися соціальні виплати (допомоги, пенсії тощо), які на даний час визначаються залежно від прожиткових мінімумів для відповідних категорій осіб.
Друге. Законопроєкт передбачає зміну підходів до встановлення розмірів мінімальних посадових окладів працівників, що фінансуються з бюджету. Такий крок фактично спрямований на зняття обмежень для нарахування високих заробітних плат для державних службовців, оскільки тепер посадовий оклад пропонується формувати не залежно від прожиткового мінімуму, а від мінімального розміру посадового окладу для відповідних категорій працівників. Відкритим залишається запитання, яким чином положення законопроєкту про прив’язку розміру мінімального посадового окладу (тарифної ставки) до 50 % мінімальної заробітної плати може призвести до збільшення розміру прожиткового мінімуму.
Третє. Викликає питання "відв’язування" прожиткового мінімуму від розмірів різних адміністративних платежів/показників/штрафів, розміри яких наразі встановлено у відсотках до прожиткового мінімуму. Законопроєктом пропонується визначати розміри плати за надання адміністративних послуг Кабінету Міністрів. При цьому, уряду дозволятиметься регулярно переглядати розмір існуючих адміністративних платежів на власний розсуд. Якщо наразі визначення розмірів адмінзборів регулюється законами, то передача права формування їх розміру від парламенту до уряду надає можливість для міністерств та відомств запроваджувати додаткові платні послуги і непрозорі платежі для громадян і бізнесу, що ніяким чином не пов’язано з "конституційним правом громадян на достатній життєвий рівень". При цьому ні громадяни, ні органи місцевого самоврядування не будуть законодавчо захищені від необґрунтованих змін розмірів адмінзбору. І якщо розміри будуть надто високими, то громадяни будуть обмежені в отриманні певних послуг, або ж просто несправедливо фінансуватимуть потреби держави.
Весь попередній досвід України засвідчує, що там, де збір за послуги встановлюється на підзаконному рівні (урядом), там він, як правило, непрозорий, недостатньо обґрунтований і навіть може супроводжуватися незаконними поборами. Саме з метою унеможливлення свавілля та непрозорості при встановленні розмірів адміністративних послуг це питання в Україні регламентувалося законами.
Крім того до 2025р. уряду планується доручити створення нового органу виконавчої влади, діяльність якого буде спрямована на систематичне дослідження витрат домогосподарств, та затвердити методологію формування прожиткового мінімуму, розрахунок якої базуватиметься на фактичних витратах домогосподарств. Зараз цю роботу виконують Держстат та Міністерство соціальної політики, навіщо створювати ще один дублюючий орган - не зрозуміло.
Запропонований проєкт не створює передумов для підвищення прожиткового мінімуму і не сприятиме поліпшенню стану соціально вразливих категорій населення. Більше того, запропоновані зміни повністю нівелюють соціальний зміст базового соціального стандарту - прожиткового мінімуму. Проте його наслідками цілком можуть стати збільшення адміністративних платежів/зборів/штрафів та покращання умов оплати праці лише окремої частки державних чиновників.